Трансформація маркерів теорії деліберативної демократії в сучасній політичній науці

Анотація

В статті здійснене дослідження напрямів та особливостей трансформації маркерів теорії деліберативної демократії в сучасній політичній науці. Встановлено, що особливістю даної моделі демократії є можливість її визначення як процесу та форми політики, спрямованих на трансформацію переваг суб’єктів політики за допомогою організації раціональної дискусії та досягнення консенсусу щодо проблем, які визначають предметне поле політичних рішень. Обґрунтовано, що вихідна модель теорії деліберативної демократії Дж. Бессетта, побудована з опертям на поняття інституціоналізованого порядку, норм громадської думки та консенсусу, які є джерелом організації процесу деліберації в умовах демократичного політичного процесу. Як один з ефективних способів ухвалення політичних рішень, деліберативна демократія в концепті Дж. Бессетта, функціонально опирається на дискусію та дискурс, що формують простір конкуренції думок та переконань та громадську думку в статусі ресурсного забезпечення провадження політичного курсу. В моделі деліберативної демократії Дж. Бессетта статус суб’єкта дискусії та дискурсу закріплений за політиками та експертами, й не передбачає набуття такого статусу всіма громадянами.
Доведено, що сучасні версії теорії деліберативної демократії, побудовані навколо ідеї деліберації, яка відбувається за участі політичних інститутів, інститутів громадянському суспільства та громадян, особливу увагу приділяють таким маркерам як процедури, форми та результати деліберації. Означаючи дискусію, діалог та дискурс як форми деліберації, деліберативна демократія моделюється як форум, на якому міркування, ідеї, думки, преференції трансформуються в процесі публічного обговорення та наближаються до раціонального. Відповідно до ідеальної моделі деліберативної демократії політична
дискусія (дискурс, діалог) має бути зорієнтована на вироблення
виправданої раціональної згоди щодо суспільних норм. Тільки результат обговорення у формі консенсусу, досягнутий в реальному актуальному політичному дискурсі робить суспільну норму виправданою, обґрунтованою та вірною. Досягнення консенсусу в деліберативній моделі демократії постає як стратегічне вміння, що ґрунтується на інтелектуально-психологічних техніках і технологіях, допустимість яких є похідною від процедур публічного політичного процесу та чеснот суб’єктів політики. Однією з таких технік є техніка слухання.
Обґрунтовано, що важливим напрямом трансформації маркерів деліберативної демократії стали дискусій щодо взаємозв’язку між деліберацією та легітимністю, що відображений в процедурних принципах демократії (взаємодії та публічності; підзвітності; колективного розуму). Демократичні практики опертя на деліберативну модель легітимності повинні враховувати вразливість політичної поведінки (участі, діяльності) до квазіделіберативних форм організації обговорення та умовну можливість досяжності консенсусу щодо загального блага. Його пошук, а не досягнення є тим ресурсом демократії, що підтримує інтерес та забезпечує інклюзію до суспільних проблем, які можна вирішити засобами політики.