Комунікативні технології конструювання політичної реальності
DOI:
https://doi.org/10.31861/mediaforum.2026.18.344-358Ключові слова:
комунікація, політична влада, політичні технології, технологічний підхід, легітимація, конструювання політичної реальностіАнотація
Стаття спрямована на теоретичне осмислення комунікативних технологій як системного механізму конструювання політичної реальності, а також на виявлення їх структури, функціональної логіки та ефективності в межах технологічного підходу до аналізу політичних процесів.
Дослідження ґрунтується на технологічному підході, який розглядає політичні процеси як систему цілеспрямовано організованих інструментів впливу. Використано міждисциплінарний підхід із залученням теорій політичної комунікації, соціології та когнітивної психології для аналізу механізмів символічного впливу та конструювання смислів.
Доведено, що комунікативні технології є цілісним, інституційно впорядкованим комплексом практик символічного впливу, які забезпечують продукування, відтворення та трансформацію політичної реальності через управління смислами, образами та колективними уявленнями. Їх ключовою характеристикою є ефективність як здатність досягати політичних результатів за мінімальних ресурсних витрат шляхом заміщення примусу символічним впливом, використання когнітивних структур аудиторії та самовідтворення смислів. Систематизовано основні комунікативні технології: репрезентативної обіцянки, політичного позиціонування, візуальної легітимації, невербального сигналізування, солідаризації, мобілізації очікувань, селективної видимості, емоційного резонансу, конструювання ролі представника та смислової натуралізації. Показано, що вони функціонують як взаємопов’язана система, яка забезпечує легітимацію влади, мобілізацію та стабілізацію політичного порядку.
Комунікативні технології постають як фундаментальний механізм сучасної політики, у межах якого політична реальність формується як динамічний символічний конструкт. Їх ефективність визначається інтеграцією когнітивних, емоційних і символічних компонентів впливу. Водночас їх застосування пов’язане з ризиками маніпуляції, спрощення політичних процесів, афективної поляризації та втрати довіри.
Завантажити
Посилання
1. Alrufaiey, H. S., and A. A. Alrikabi. 2024. “A Pragmatic Analysis of Effective Political Communication from a Relevance-Theoretic Perspective.” Arab World English Journal 15 (1): 91–116. https://dx.doi.org/10.24093/awej/vol15no1.7.
2. Banga, B. 2023. “Political Communication and Promotion through Cinema.” In Recent Trends in Business and Management, 76–87. Ghaziabad. https://www.empyrealpublishinghouse.com/pdf/recent-trends-in-business-and-management.pdf.
3. Barthes, R. 2012. Mythologies. Translated by Richard Howard and Annette Lavers. New York: Hill and Wang.
4. Bennett, W. Lance. 2012. News: The Politics of Illusion. Chicago: University of Chicago Press.
5. Berger, P. L., and T. Luckmann. 1967. The Social Construction of Reality: A Treatise in the Sociology of Knowledge. London: Penguin.
6. Bjola, C., and I. Manor. 2024. “Introduction: Understanding Digital Diplomacy – The Grammar Rules and Patterns of Digital Disruption.” In The Oxford Handbook of Digital Diplomacy, edited by Corneliu Bjola and Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
7. Boulianne, S., and A. O. Larsson. 2024. “Comparative Digital Political Communication: Comparisons Across Countries, Platforms, and Time.” Social Science Computer Review 42 (5): 1092–1100. https://doi.org/10.1177/08944393241258763.
8. Bulat, B., and M. Hilbert. 2024. “A Dynamical Systems Approach to Bots and Online Political Communication.” https://doi.org/10.48550/arXiv.2405.18652.
9. Cheek, R. 2022. “Making a Case for Political Technical Communication (Pxtc).” Technical Communication Quarterly 32 (2): 121–133. https://doi.org/10. 1080/10572252.2022.2079726.
10. Coles, S. M., and D. Lane. 2023. “Race and Ethnicity as Foundational Forces in Political Communication: Special Issue Introduction.” Political Communication 40 (4): 367–376. https://doi.org/10.1080/10584609.2023.2229780.
11. Donges, P. 2022. “Digitalisierung der politischen Kommunikation.” Kölner Zeitschrift für Soziologie und Sozialpsychologie 74 (Suppl. 1): 209–230. https://doi.org/10.1007/s11577-022-00834-7.
12. Edelman, M. 1964. The Symbolic Uses of Politics. Urbana: University of Illinois Press.
13. Goffman, E. 1959. The Presentation of Self in Everyday Life. New York: Anchor Books.
14. Hamrak, B., G. Simonovits, and F. Szucs. 2024. “Equilibrium Communication in Political Scandals.” European Journal of Political Economy 85. https://doi.org/10.1016/j.ejpoleco.2024.102580.
15. Helfert, D. L. 2018. Political Communication in Action: From Theory to Practice. Boulder: Lynne Rienner Publishers.
16. Holmes, M. 2024. “Digital Diplomacy: Projection and Retrieval of Images and Identities.” In The Oxford Handbook of Digital Diplomacy, edited by Corneliu Bjola and Ilan Manor. New York: Oxford University Press.
17. Hovland, C. I., A. A. Lumsdaine, and F. D. Sheffield. 1949. Experiments on Mass Communication. Princeton: Princeton University Press.
18. Jowett, G. S., and V. O’Donnell. 2014. Propaganda & Persuasion. Thousand Oaks, CA: SAGE.
19. Kholisoh, N. 2023. “The Role of Spin Doctor in Political Communications to Win the Most Votes.” Jurnal Komunikasi Ikatan Sarjana Komunikasi Indonesia 8 (1): 157–168. http://dx.doi.org/10.25008/jkiski.v8i1.832.
20. Kim, J., and H. Rojas. 2024. “How Does Political Communication Relate to Perceived Extremity of Partisans and Their Divides?” Communication Studies 76 (1): 48–71. https://doi.org/10.1080/10510974.2024.2392909.
21. Lakoff, G. 2004. Don't think of an elephant: know your values and frame the debate: the essential guide for progressives. White River Junction: Chelsea Green Publishing.
22. Lasswell, H. D. 1948. “The Structure and Function of Communication in Society.” In The Communication of Ideas, edited by L. Bryson, 37–51. New York.
23. Lazarsfeld, P. F., B. Berelson, and H. Gaudet. 1968. The People’s Choice: How the Voter Makes Up His Mind in a Presidential Campaign. 3rd ed. New York: Columbia University Press.
24. Lippmann, W. 1998. Public Opinion. New Brunswick; London: Transaction Publishers.
25. Lipschultz, J. H. 2023. Social Media and Political Communication. New York; London: Routledge.
26. McCombs, M. 2004. Setting the Agenda: The Mass Media and Public Opinion. Cambridge: Polity Press.
27. McCombs, M., and D. Shaw. 1972. “The Agenda-Setting Function of Mass Media.” Public Opinion Quarterly 36 (2): 176–187.
28. Mitchell, W. J. T. 2005. What Do Pictures Want? Chicago: University of Chicago Press.
29. Mooney, C. 2012. The Republican Brain: The Science of Why They Deny Science—and Reality. Hoboken, NJ: Wiley.
30. Perloff, R. M. 2014. The Dynamics of Political Communication: Media and Politics in a Digital Age. New York: Routledge.
31. Pitkin, H. 1967. The Concept of Representation. Berkeley: University of California Press.
32. Entman, R. M. 1993. “Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm.” Journal of Communication 43 (4): 51–58. https://doi.org/10.1111/j.1460-2466.1993.tb01304.x.
33. Saward, M. 2010. The Representative Claim. Oxford: Oxford University Press.
34. Schwartz, T. 1974. The Responsive Chord. Garden City, NY: Anchor Books.
35. Song, S., and M. Ai. 2024. “How Citizen Communication Mediation Model Works in Taiwan.” Journal of Asian and African Studies. https://doi.org/10.1177 /00219096241228771
36. Vysotskyi, O. 2023. “National Security Technologies in the Domestic and Foreign Policy of the State.” Scientific and Theoretical Almanac Grani 26 (3): 126–133. https://doi.org/10.15421/172358.
37. Vysotskyi, O., and D. Pavlov. 2025. “How to Spot the Elephant? The Technological Approach as a Methodological Foundation for the Study of Political Propaganda.” Political Life: 70–82. https://doi.org/10.31558/2519-2949.2025.2.8.
38. Westen, D. 2007. The Political Brain: The Role of Emotion in Deciding the Fate of the Nation. New York: PublicAffairs.
39. Zaller, J. 1992. The Nature and Origins of Mass Opinion. Cambridge: Cambridge University Press.
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Як цитувати
