Релігійний чинник радянізації в Західній Україні
DOI:
https://doi.org/10.31861/mediaforum.2024.15.350-362Ключові слова:
радянізація, репресії, греко-католицька церква, Львівський собор, протестантизмАнотація
У статті розглядається процес знищення Української греко-католицької церкви радянською владою в західній Україні, а також репресивні дії щодо протестантських релігійних організацій. Радянське керівництво розглядало греко-католицьку церкву як потенційне джерело прозахідних політичних впливів та пропаганди. Щоб унеможливити такі процеси у майбутньому і не допустити загострення відносин вірян радянською владою, було вирішено здійснити ліквідацію УГКЦ. Цій церковній акції власті намагалися надати видимості церковних канонічних засад. Так виникла ініціатива деяких священників про входження УГКЦ до Російської православної церкви.
У березні 1945 р. була підготовлена інструкція про ліквідацію греко-католицької церкви. В ній передбачалося створити Львівсько-Тернопільську православну єпархію, передати їй уніатський кафедральний собор у Львові, розгорнути місіонерську роботу серед віруючих греко-католиків, а головне – створити всередині греко-католицької церкви ініціативну групу, яка мала проголосити розрив з Ватиканом і закликати уніатське духовенство перейти на православ’я. Цю інструкцію затвердив особисто Й. Сталін. Роботу щодо ліквідації УГКЦ очолили ЦК КП (б) У та органи МДБ СРСР.
За таких умов 28 травня 1945 р. у Львові була створена Центральна ініціативна група з возз’єднання греко-католицької церкви з православною.
За підтримки партійно-державних органів та МДБ ініціативній групі за короткий час вдалося підпорядкувати собі більшість священиків. Станом на 1 січня 1946 р. уже 859 священиків з 1294 (тобто 66 %) підтримували її.
8-10 березня 1946 р. Центральна ініціативна група провела в кафедральному храмі св. Юра у Львові Собор УГКЦ. В цьому Соборі взяли участь 216 священиків і 19 мирян УГКЦ, делегація РПЦ. Львівський собор проголосив скасування Брестської унії 1596 р. та «возз’єднання» греко-католицької церкви з Російською православною. Уніатські церковні приходи були передані православній церкві. 590 греко-католицьких священиків відмовилось визнати рішення собору, 344 з них були заарештовані та засуджені.
Не викликає сумніву, що львівський собор у березні 1946 р. не був канонічним, оскільки голова церкви та її єпископат не дали згоди на його проведення, а тим більше на прийняття ним будь-яких рішень. Неканонічність собору полягає також у тому, що на священників УГКЦ чинили неприхований тиск партійні структури та органи МДБ.
Завантажити
Посилання
Botsiurkiv B. 2005. Ukrainska Hreko-Katolytska Tserkva i Radianska derzhava (1939-1950). Lviv: Vydavnytstvo Ukrainskoho Katolytskoho Universytetu. S. 65.
Voinalovych V., Kochan N. 2018. Relihiinyi chynnyk etnopolitychnykh protsesiv u Halychyni: povoienna radianska doba i suchasnist. Kyiv: IPIiEND im.. I. F. Kurasa NAN Ukrainy. S.11, 69, 97.
Hurkina S. 2012. Hreko-katolytske dukhovenstvo Lvivskoi arkhyieparkhii v umovakh peresliduvannia radianskoiu vladoiu (1944-1950 rr.) // Avtoreferat dysertatsii kandydata istorychnykh nauk: 07.00.01. Lvivskyi natsionalnyi universytet im. Ivana Franka. Lviv. S. 20.
Dashkevych Ya. . 1998. Likvidatsiia Virmeno-katolytskoi tserkvy v Halychyni 1945 r. Istoriia relihii v Ukraini. Materialy VIII mizhnarodnoho kruhloho stolu. (Lviv, 11-13 travnia 1998 roku). Lviv: Lohos. S. 84-86.
Ukrainska hreko-katolytska tserkva. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki
Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i derzhavnoho upravlinnia Ukrainy (dali – TsDAVO Ukrainy). F. 4648. Op. 3. Spr. 65. Ark. 76.
Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy (dali – TsDAHO). F.1. Op. 23. Spr. 1639. Ark. 87-90.
