Формування владно-політичного менталітету в Київській Русі на тлі прийняття християнства
DOI:
https://doi.org/10.31861/mediaforum.2024.14.254-274Ключові слова:
влада, менталітет, культура, церква, політика, архаїкаАнотація
У статті здійснюється дослідження змісту та особливостей становлення владно-політичного менталітету в Київській Русі. Варто зауважити, що одним із суттєвих моментів політичної ментальності є процес відбиття у свідомості людей соціальних відносин, що склалися, формування схеми сприйняття, оцінки людьми свого становища у соціумі. Отже, якщо говорити про методи вивчення політичної ментальності, то мова в першу чергу має йти про аналіз емпіричних проявів ідеологій. Політична ментальність пов’язується з різними формами самоорганізації суспільства. Багатогранність форм політичного життя, з яких окремими є держава (найбільш суттєва), управлінська установа, ставлення людей до політичної влади, легітимність останньої, традиційні форми правління, популярність політичних партій і політичних лідерів – все це поле, де виявляється політична ментальність.
Політична ментальність, що трактується як неусвідомлювана соціально-політична ідентичність, водночас і відбиває, і утворює систему уявлень, цінностей, оцінок, установок, стереотипів, упереджень, мотивів, символів, міфів, традицій, ритуалів, які мають політичну забарвленість. Ця внутрішньо узгоджена і зовнішньо виражена на рівні семіотичних моделей ідентичність структурує політичну активність, визначаючи її форми й інтенсивність прояву. Як наслідок, формується конкретна структура політичної ментальності, опосередкована соціальними уявленнями і колективною психікою, які і визначають види переживань, патерни реагувань (форми політичної активності) і способи репрезентації політичної участі і картини світу.
Процес становлення владно-політичної ментальності з її названими особливостями починає формуватися у Київській Русі саме з прийняттям християнства (988-989), що стало своєчасною і прогресивною мірою величиною історичного значення. Християнство стало внутрішньою духовною силою, що з’єднала державу. Воно дозволило засвоїти вищі досягнення світової культури, сприяло розширенню зв’язків з іншими країнами, зростанню міжнародного авторитету Русі. У давньоруському суспільстві виник новий інститут – церква.
Завантажити
Посилання
Akhyezer A. 1997. Rossyia: Krytyka ystorycheskoho opыta. Novosybyrsk: Sybyrskyi khronohraf. S. 102-104.
2. Akhyezer A. 2004. Spetsyfyka rossyiskoi tsyvylyzatsyy // Tsyvylyzatsyy. Vыp. 6. M.: Nauka. S. 224-227.
3. Akhyezer A., Kliamkyn Y., Yakovenko Y. 2005. Ystoryia Rossyy: konets yly novoe nachalo? M.: Novoe yzdatelstvo. S. 47-48, 60-64, 65, 98-100.
4. Vernadskyi H. 1927. Nachertanye russkoi ystoryy. Praha. S. 39.
5. Heller M. 1999. Ystoryia Rossyiskoi ymperyy. V 2 t. T. 1. M.: Nauka. S. 24.
6. Neretyna S. 1995. Veruiushchyi razum. K ystoryy srednevekovoi fylosofyy. Arkhanhelsk: Belomor. S. 15.
7. Povist mynulykh lit, 1989// Litopys ruskyi. Kyiv: Dnipro. – S. 56, 591 s.
8. Rychka V. «Vsia korolivska rat» (Vlada Kyivskoi Rusi), 2009. Kyiv.: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. 180 s.
9. Tolochko A. Kniaz v Drevnei Rusy: vlast, sobstvennost, ydeolohyia, 2004. Kyiv: Naukova dumka. S. 27, 37-46, 46-54.
10. Tolochko O. Narysy pochatkovoi Rusi, 2015. SPb.: Laurus. 336 s.
11. Franklyn S., Shepard D. Nachalo Rusy. 750-1200, 2000. SPb: «Dmytryi Bulanyn». S. 217, 248-267, 352-382.
12. Freidenberh O. Myr y lyteratura drevnosty, 1988. M.: Nauka. S. 92, 108.
13. Froianov Y. Rabstvo y dannychestvo u vostochnыkh slavian (VI – Kh vv.), 1996. M.: Nauka. S. 87-89.
14. Iakovenko N. Narys istorii serednovichnoi ta rannomodernoi Ukrainy, 2005. Kyiv: Krytyka. – S. 52-62.
