Юридична правосуб’єктність та автономія об’єднань у польському та українському приватному праві

Анотація

Об’єднання виникає внаслідок реалізації індивідуальної автономії, проте його інституалізація неминуче порушує питання, що стосуються колективної правової ідентичності, організаційної незалежності, представництва, майнової відокремленості та участі у правовідносинах. Правосуб’єктність традиційно розглядається як основний юридичний механізм, за допомогою якого така колективна автономія набуває самостійної правової форми. У статті, однак, стверджується, що правосуб’єктність не слід ототожнювати з усім правовим буттям об’єднання. Натомість вона є одним із проявів - хоча й особливо розвиненим - ширшого явища, яке можна визначити як «автономію об’єднань».

У статті здійснюється порівняльний аналіз міжнародного приватного права Польщі та України; основна увага приділяється правовому статусу об’єднань, що діють як із набуттям правосуб’єктності, так і без неї, а також тому, як ці організаційні форми інтегруються в систему міжнародного приватного права. Зокрема, розглядається польський підхід, що розрізняє зареєстровані об’єднання та «звичайні» (незареєстровані) об’єднання, а також передбачена українським законодавством можливість для громадських об’єднань діяти як зі статусом юридичної особи, так і без нього. Крім того, аналізуються відповідні колізійні норми, що стосуються особистого закону, правоздатності та представництва юридичних осіб; особливий акцент зроблено на українському регулюванні діяльності іноземних організацій, які не мають статусу юридичної особи.

У статті стверджується, що сучасне приватне право повинно вийти за межі жорсткої бінарної опозиції між юридичними особами та юридично нерелевантними колективами. Функціональна концепція організаційної суб'єктності пропонує більш адекватну аналітичну основу, зокрема для транскордонних відносин, у яких правовий порядок країни суду конфліктує з організаційними формами, що походять з іншої юрисдикції. Такий підхід узгоджує організаційну автономію із захистом третіх сторін та територіальними регуляторними інтересами і може сприяти подальшій європеїзації українського приватного права.