ВЖИВАННЯ АНТРОПОНІМІВ У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМУ Й УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАДИСКУРСАХ
DOI:
https://doi.org/10.31861/gph2023.843.46-52Ключові слова:
антропонім, референція, медіатекст, німецька мова, українська моваАнотація
Стаття присвячена встановленню особливостей вживання антропонімів у сучасному німецько- й україномовному політичних медіадискурсах. Матеріалом дослідження слугували сучасні онлайн медіавидання Німеччини й України протягом січня-березня 2023 року. Оніми загалом і антропоніми зокрема посідають центральне місце при референції в інформаційному потоці. Власні назви, без сумніву, є неодмінним складником у медійному дискурсі,
оскільки будь-яке повноцінне повідомлення передбачає наявність референтів, які ідентифікуються через антропоніми, топоніми чи інші види онімів.
При антропонімічній референції в німецькій і українській медійних практиках прослідковується подібний набір колокацїй з антропонімами: від максимальної ідентифікації референта з прикладками до залучення традиційних контекстуальних синонімів. Разом з цим, спостерігаються певні особливості
референції онімів у проаналізованих політичних медіатекстах. Для німецької медійної лінгвокультури притаманно використання розгорнутих антропонімів із зазначенням партійної належності, віку та іншої інформації, що, очевидно, зумовлено прагненням вичерпної ідентифікації дійових осіб. В українській
медіапрактиці простежується тенденція до вживання стислої ідентифікації антропонімів.
У сучасних інформаційних німецьких і українських медійних текстах спостерігаємо дотримання такого принципу вживання антропонімів: в заголовку наводиться якомога мінімальна ідентифікація для дійових осіб, у зачині – відбувається максимально повна ідентифікація антропоніма, а в самому медіатексті референцію на антропонім здійснюють через прізвище або інші референційні маркери.