Сучасне політичне прогнозування

Анотація

У статті розглядається сучасне політичне прогнозування як важливий напрям політичної науки, визначаються його методологічний базис та ідейні принципи. Фіналізація формування прогностики у самостійний науковий напрям відбувається у другій половині ХХ ст. Методологічною основою цієї наукової галузі стали концепції індустріалізму, постіндустріалізму, пізніше – теорія інформаційного суспільства. Окремий вагомий вплив на становлення прогностики мало формування песимістичного напрямку у футурології, фундатором якого виступив Е.Тоффлер. На теперішній момент у західній політичний науці найбільш плодотворною течією у прогностиці є Форсайт (Foresight), який поєднав у собі найкращі традиції прогнозування та стратегічного планування. Форсайт став натепер однією з найефективніших технологій проектування розвитку суспільства виходячи, при цьому не з минулого, а з майбутнього.

Сучасна політична реальність ХХІ століття відзначається помітною хаотизацією політичної діяльності, що викликає потребу політичного прогнозування як ефективного засобу впорядкування актуальних політичних процесів. Головна мета політичного прогнозування полягає у тому, щоби запобігти небажаному розвитку політичних процесів, адаптуватися до неминучого, спрямувати ймовірний розвиток політичного явища у необхідному напрямку. Виокремлюються сучасні принципи політичного прогнозування: принцип системності, альтернативності, верифікації та безперервності. Розглядаються найбільш розповсюджені методи сучасного політичного прогнозування: метод колективної генерації ідей («мізковий штурм»), метод екстраполяції, метод «Дельфі», побудова сценаріїв майбутнього, історична аналогія та метод моделювання. Робиться висновок, що поєднання декількох методів дозволяє максимально підвищити ефективність прогнозування.