ІМПЛІЦИТНИЙ ЗМІСТ ПОЛІТИЧНИХ ДИСКУРСІВ КАМАЛИ ХАРРІС ТА ДЖО БАЙДЕНА

Анотація

Мовлення учасників будь-якого дискурсу, а особливо політичного, містить як експліцитні, так і імпліцитні смисли. Політичний дискурс вирізняється своєю неоднозначністю, тому правильне тлумачення посилів, висловлених політиками – імплікатур («what is left unsaid») – часто є складним завданням, що вимагає встановлення неписаних комунікативних правил, згідно з якими мовець повинен уникати як надмірної лаконічності, так і зайвої багатослівності. Водночас політики використовують імплікатури як стратегію впливу на електорат, свідомо вдаючись до неоднозначності у своїх промовах. Однак така стратегія не завжди приносить бажаний результат, оскільки реакції дискурсу, зокрема медіа та політичних кіл, можуть спотворювати первісний зміст сказаного. Це визначає актуальність аналізу імпліцитної інформації, виведеної з політичних дискурсів Джо Байдена та Камали Харріс на різних етапах їхніх кар’єр. У рамках дослідження було розглянуто цитати з політичних промов, виступів та інтерв’ю цих політиків, а також публіцистику видань The New York Times, The Washington Post, The Econmist Times та інших провідних американських видань з 1987 по 2024 роки.

Теоретичним фундаментом для практичного втілення обраної сфери дослідження стала теорія імплікатур англійського філософа Герберта Пола Грайса, який, окрім того, визначив принципи ефективного спілкування у межах так званого Принципу Кооперації. Гармонійний синтез максим Принципу Кооперації з імпліцитними смислами є необхідним для досягнення порозуміння між адресантом та адресатом, що особливо актуально для політичного дискурсу.

У результаті дослідження, на основі теорії імплікатур Герберта Пола Грайса проаналізовано порушення максим Принципу Кооперації у політичних дискурсах Джо Байдена та Камали Харріс. Виявлено, що такі порушення, втілені у стилістичних прийомах (евфемізми, метафори, алюзії, натяки тощо), породжують імпліцитні значення, які впливають на сприйняття аудиторії. У рамках дослідження було продемонстровано, як сформульована Гербертом Полом Грайсом теорія імплікатур застосовується у реальних умовах політичної комунікації на основі контексту, фонового знання, історичного бекграунду, що сприяє розвитку дискурс-аналізу, прагматики та політичної лінгвістики, а також потенційно знаходить практичне втілення у сфері медіа-аналітики, критичного мислення й риторики.